«Світла пам’ять Герою: прощання з Романом Лєсняком
Прощання з героєм — це водночас і біль втрати, і велич подвигу. Кожен крок до могили, кожне слово промови, кожен поклон — це частинка пам’яті, яку ми передаємо наступним поколінням. Бо саме завдяки таким людям наша країна живе, росте і бореться за своє майбутнє
Сьогодні ми відчуваємо вдячність і сум за тих, хто віддав своє життя за мир і спокій на рідній землі. Серед них — наш Герой Роман Лєсняк, чия відвага та самовідданість залишаються прикладом для всіх нас.
Лєсняк Роман Миколайович народився 28 липня 1976 року в селі Кірове Дзержинського району Донецької області. Дитячі та юнацькі роки провів у рідному краї, де здобував освіту в школі №10 міста Дзержинськ.
Після закінчення школи Роман продовжив навчання й отримав вищу освіту за спеціальністю «Розробка родовищ корисних копалин». Він завжди відзначався працьовитістю та відповідальністю, що допомогло йому побудувати професійний шлях у гірничій галузі.
Тривалий час працював у ТОВ «Вугільний альянс» у місті Донецьк, а згодом — на шахті Сєвєрна у місті Торецьк, де обіймав посаду начальника зміни.
У 2016 році Роман одружився з Тетяною Миколаївною. Подружжя разом виховувало доньку Віолету — дитину Романа від першого шлюбу. Сім’я проживала у місті Торецьк.
15 серпня 2024 року, прибувши евакуаційним потягом у статусі внутрішньо переміщеної особи, Роман з родиною оселився в селі Волосківці. Саме звідти у серпні 2024 року його було призвано до лав Збройних сил України для захисту Батьківщини.
28 травня 2025 року Роман Миколайович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Єлизаветівка Покровського району Донецької області. Його життя обірвалося внаслідок мінометного обстрілу з боку противника.
З цього дня — 28 травня 2025 року — Роман Лесняк вважався зниклим безвісти за особливих обставин.
Сьогодні, 02 грудня, рідні, друзі, побратими, представники влади та сотні жителів громади прийшли попрощатися з Героєм. Заупокійна служба відбулася у в церкві села Волосківці.
Поховали воїна на селищному кладовищі Над домовиною підняли Державний Прапор України, пролунав Гімн, а почесна варта зробила залп у пам’ять про Героя.
Поховання героя — це нагадування про те, що свобода потребує відваги, а відвага — визнання. Це момент скорбота переходить у шану , і ми вкотре переконуємося: герої живуть у пам’яті народу, і їхні імена — безсмертні.
Світла пам’ять захиснику України, мужньому воїну, люблячому батькові та відданому своїй справі людині.
.
