Брама міська із земляними укріпленнями ХVI ст. с. Межиріч

Міські ворота (Заславська брама), що була оборонною брамою-вежею, вперше згадується в 1596 році. Слугувала південним в’їздом у місто. Вона була складовою частиною міських фортифікацій Межиріча, тісно пов’язана зі спорудженням всієї системи міста. В описі міста за 1708 рік знаходиться опис Заславської брами.

На базі проведених в 1980 році архітекторами ЛКАРМ інституту “Укрпроектреставрація” А. Новаківським і Л. Дмитровичем архітектурно-археологічних досліджень (ідентичність будівельного матеріалу, системи кладки, бійниць, що використані при перебудові Троїцького монастиря в Межирічі) можна віднести пам’ятку до епохи ренесансу. В процесі вишукувань встановлено, що башта була двоярусною, до неї вів підйомний міст, перекинутий через рів; в’їзд знаходився на висоті 2,5 м від сучасного рівня землі. З втратою оборонного значення кладка була розібрана, рів засипаний.

Товщина кам’яних стін на вапняному розчині коливається від 2,3 м до 2,46 м; висота руїн від 3,35 м до 5,9 м. Стіни споруди збереглись по всьому периметру плану. В середині, в південно-східному куті, сліди від пічки і димоходу. Східний кут південного фасаду викладений білокам’яними рустами.

  

Піч Януша ХVІІ ст. с. Межиріч

Піч Януша у Межирічі – це невелика споруда, яка стоїть просто в полі. Дивлячись на неї, важко здогадатись, що це єдине, що залишилось від колись могутнього палацу.

У ХVІІ ст. князь Януш Острозький будує у Межирічі палац-резиденцію. Частиною розкішного замку стала і невелика піч. Під час визвольної війни князівський замок руйнують війська Б. Хмельницького, а вцілілу піч на честь князя та його палацу називають піччю Януша. Її використовували для обігрівання замкової ватри в холодну пору і для підготовки гарячої смоли під час облоги. Змурована з червоної глини, складається з чотирьох стовпів, поставлених по кутах квадрата й об’єднаних арками, на які спирається купол з димарем. Елементи декору завершення печі носять ренесансний характер.

Пам’ятка – єдиний зразор архітектури малих форм ХVІІ ст. на території України. У мирні часи вона слугувала як кузня та польова кухня. Вона входить до переліку пам’яток архітектури національного значення.

 

Свято-Троїцький монастир-фортеця с. Межиріч

Свято-Троїцький монастир, родовий монастир князів Острозьких, стає відомим з XV ст. Спочатку, в XV ст., з’являється кам’яний Троїцький собор (1453 або 1460 роки). Деякі документи називають засновником собору Януша Острозького, а часом його побудови вважають 1612 рік.

У 1606 (або, за іншими джерелами – 1612) році, Януш Острозький перейшов у католицтво, віддав Троїцький собор ордену францисканів і заснував при ньому монастир. В зв’язку з цим, навкруги Троїцького собору виник цілий ансамбль споруд. Для розміщення ченців, житла настоятеля, трапезної, бібліотеки. До собору з півдня та півночі було симетрично прибудовано кам’яні двоповерхові корпуси келій з двома циліндричними баштами на кутах кожного з них. В цей же час, для захисту монастиря та перетворення його на укріплення, зведено кам’яні оборонні мури довкола трапецієвидного у плані монастирського подвір’я з чотирма наріжними шестигранними баштами. На монастирському подвір’ї виникають інші споруди: кухня, кам’яний житловий будинок, господарський корпус. Будуються стайні, конюшні й т. ін.

Про стан споруд монастиря-фортеці протягом XVII-XVIII ст. та зміни в забудові ансамблю невідомо. Можна припустити, що у XVIII ст. було прибудовано криту паперть до західного фасаду Троїцького собору, збудовано невисокі кам’яні мури, що з’єднують паперть з дзвіницею.

Велика пожежа 1854 року знищила дахи монастирських будівель. У 1866 році, в зв’язку із скасуванням католицьких монастирів після третього поділу Польщі, францисканський монастир було скасовано і знову віддано православній церкві.

 Після 1866 року перебудови значною мірою знищили первісний вигляд завершень монастирських будівель та їх дахів. У 50-х роках XX ст. Споруди Свято-Троїцького монастиря були обміряні Г.Н. Логвином. У 1960 році архітектором В.І. Корнєєвою проведені обстеження. У 1967 році співробітниками РСНРВМ було розпочато детальні обміри та дослідження споруд Свято-Троїцького монастиря.

 

Новомалинський замок с. Новомалин

  Село Новомалин, з дивовижним Новомалинським замком, який в минулому зачаровував своєю розкішшю. Досить мало залишилося тих, кому пощастило бачити його свого часу у всій красі. Широкі мури, витончена башта, фігурні вікна та світлини початку минулого століття, що збереглися до нашого часу, нагадують про красу та велич. Замок XIV століття зазнав нищення під час Другої світової війни та дійшов до нас у руїнах. З всього комплексу, порівняно непогано збереглася тільки колишня каплиця.

   Перша згадка про Новомалин датується ще 1437 роком. Хоч сьогодні це невелике село, колись воно мало значно більше історичне значення. Першим власником, тоді ще села Глухні (Глухи), став Свидригайло Ольгердович, майбутній Великий князь Литовський. В 1590 році, тодішньому власнику Вацлаву Єловичу-Малинському (їхнє прізвище і лягло в основу сучасної назви) було надане магдебурзьке право, що надавало різні привілеї і в тому числі, можливість проводити тут ярмарки.

  З Новомалином тісно пов’язане ім’я колишнього власника замку, Томаша Оскара Сосновського – всесвітньо відомого скульптора. Його скульптури з білого мармуру, які вражають реалізмом та тендітністю, прикрашають храми по всій Європі. Коли дивишся на них, постійно виникає підсвідома думка, що ось раптом вони оживуть, відкриють очі і просто підуть. Між іншим, ми маємо чудову можливість побачити деякі зі скульптур Сосновського в Острозькому замку. Чимало творів мистецтва зі зруйнованого Новомалинського замку, знайшли прихисток в експозиціях музею в Острозі.

  Хоч замок і не зберігся, тим не менше, це надзвичайно цікава локація. Новомалин чудово підходить для любителів пішого туризму та велотуризму. Щороку, навесні, відбувається піший табір «Стежками князів Острозьких», який обов’язково проходить через Новомалин. Також через це село пролягає кілька маршрутів для велосипедистів, різної складності. 

  Ще одна чудова локація – зовсім поряд біля замку, знаходиться великий прекрасний став, на якому мешкають різноманітні види пернатих. Тож і прихильники спостереження за птахами знайдуть для себе щось цікаве. І звісно, неймовірна природа Новомалина – безкраї поля, ліс, давні дерева, що лишилися ще з замкового парку. Зовсім поряд знаходиться Дермансько-Острозький національний природний парк. Тож Новомалин буде справжньою знахідкою ще й для художників та ідеальним місцем для літнього пленеру.  

Городища в Мощаниці

   Південь Волині традиційно першим зустрічав ворогів зі сходу, тому значну увагу до її оборони приділяли в усі часи. Почати огляд варто з села Мощаниця. Не кожне село може похвалитися замком, а це село в Острозькій громаді володіє відразу двома земляними замками, обидва укріплення відносяться до бастіонного типу та мають значні розміри і непоганий ступінь збереження. Найцікавіший розміщений між двох ставків в мальовничій місцевості.

   У Мощаниці збереглося два городища, дослідження яких розпочалося з кінця ХІХ ст. Замчища в с. Мощаниця були схарактеризовані В. Антоновичем в праці «Археологическая карта Волынской губернии». Пізніше, вже в 20-ті рр. ХХ ст. мощаницькі фортифікаційні споруди під назвою «шведські вали» були включені до реєстру архітектурно-археологічних пам’яток, підготованого у Любліні окружним консерватором, інженером-архітектором Єжи Сєнницьким. Однак подібні спроби вивчення цих пам’яток обмежувались лише їх каталогізацією без відповідного археологічного дослідження. В міжвоєнній Польщі це було зумовлено, напевно, прикордонним статусом села Мощаниця. Детальне обстеження замчищ було здійснено О. М. Годованюк у 70-х рр. ХХ ст., а на початку 2000-х рр. Б. Прищепа графічно зобразив дані споруди.

   Поява фортифікаційних споруд в с. Мощаниця була зумовлена діяльністю католицького ордену єзуїтів. Після заснування в Острозі єзуїтського колегіуму княгиня Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька), яка володіла на той час більшою частиною Острожчини, надала у володіння ордену єзуїтів у 1627 р., разом з іншими маєтностями, с. Мощаницю, прибутки з яких мали йти на будівництво колегіуму та на його утримання. В селі було побудовано єзуїтську «віллу», а також зведено ректором колегіуму Войцехом Чарноцьким великий дерев’яний костьол.

   На час володіння Мощаницею орденом єзуїтів припадає створення у селі фортифікаційних укріплень у вигляді двох дерев’яно-земляних бастіонних замків. Подібні замки були характерними для Волині другої половини ХVI – ХVIІ ст. Це були укріплення, оточені земляним валом і ровом, на кутах яких влаштовані бастіони. Їх  розвиток пов’язаний з появою вогнепальної зброї, а виступи-бастіони дозволяли вести обстріл вздовж лінії куртини (стіни). Залишки цих замків збереглися у селі під назвами «козацькі вали».     Перше городище чотирикутне і знаходиться на східній окраїні с.Мощаниця на мисі, обмеженому із південного заходу і північного заходу долинами двох струмків. Довжина кожної сторони городища становить 105–110 м, на кутах яких збереглися чотирикутні бастіони. Оборонний вал зберігся з усіх чотирьох сторін замчища, висота якого становить 1,5–2 м від рівня площадки. Рів має найбільшу глибину із північної сторони (до 3,5 м), з інших сторін його глибина не перевищує 2 м.

   Друге городище знаходиться в північно-західній частині села, на відстані 1 км від чотирикутного замчища. Воно п’ятикутне, розміром 200х200 м та збережене лише частково. Прямолінійна східна ділянка валу має довжину близько 170 м і висоту 2–2,5 м. Із західної сторониз береглися два відрізки валу заввишки до 2 м і два бастіони; з північної сторони вал зруйнований, а з південної сторони площадка укріплення обмежена крутим береговим схилом, тому валу тут не було.

   Ці укріплення використовувалися як захист від ворогів, перш за все татар, кількість нападів яких на Волинь впродовж 1670 – 1699 рр. сягала 11 разів. Проте замки вкрай рідко повністю виконували свою оборонну функцію. У 1676 р. замок постраждав від вогню під час татарського набігу. Подібне ставалось в 1687 р. у зв’язку з постоєм полку литовських татар, які повертались із військової кампанії королевича Якуба під Кам’янцем, а також в 1692 р., коли замок знову зазнав нападу татар і, напевно, був повністю зруйнований.

   Після цього ректор єзуїтського колегіуму Павел Завільський протягом 1696 – 1698 рр. збудував у Мощаниці новий замок. Доля й цього укріплення не видається досить успішною, зважаючи на початок Північної війни та перехід через ці території військ. Однак, тепер замок стає жертвою переважно польських загонів, зокрема, він був пограбований хоругвами двох магнатів Любомирських із Лабуня та Полонного, якими було забрано 18 діжок солоної риби, а з середини березня й до кінця червня 1703 р. Мощаниця зазнала пустошень від інших польських кінних хоругов. Не виключено, що тоді було зруйновано й цей замок. У 1773 р. орден єзуїтів був заборонений папою римським, а їх маєтності в Польщі, в тому числі і Мощаниця, перейшли на користь Едукаційної комісії, а згодом до князів Яблоновських.

   Вже в 20-30 рр. ХХ ст. одне з мощаницьких замчищ, під назвою «козацькі вали», певною мірою, виконувало свою функцію, в першу чергу, як місце спостереження та базування польської прикордонної застави (Корпус охорони прикордоння) після встановлення кордону між Польщею та СРСР. Під час Другої світової війни «козацькі вали» використовувались як місце розправи над противниками як німцями так і радянськими партизанами та оунівцями. Своїх жертв вони скидали в глибокий колодязь, що існував ще до війни та був засипаний у повоєнний період. Наразі, «козацькі вали» одне з улюблених місць відпочинку жителів Мощаниці. «Вали» розташовані в межах населеного пункту, тому охоплюють територію присадибних ділянок та городів, що сприяє їх руйнуванню.

 

Водосховище ХАЕС - лебедине водосховище на межі Рівненщини й Хмельниччини

   На водосховищі Хмельницької АЕС, що розташоване біля Острога на Рівненщині, у морозну пору збирається понад 200 лебедів.  Його подекуди називають Нетішинським морем. Основною відмінністю місцевого водосховища від морської стихії є те, що ця величезна водна гладь є результатом людської праці. Це рукотворна водойма руслоналивного типу площею 20 квадратних кілометрів, яка вміщує 120 мільйонів кубометрів води, має довжину берегової лінії понад 23  кілометри і призначена для забезпечення технічного водопостачання та охолодження теплообмінного об­ла­днання енергоблоків ВВЕР-1000.  Проект для водосховища розробив Київський науково-дослідний інститут «Енергопроект», а «оживили» його будівельники у 1979-1986 роках минулого сторіччя.

 

   Для створення водойми-охолоджувача у долині річки Гнилий Ріг була споруджена водонапірна гребля. Відтоді у  заплавах спостерігається надзвичайне різноманіттям фло­ри та фауни, що слугує гаванню для релаксу і тихого полювання місцевих та приїжджих рибалок.

   За словами нетішинського орнітолога-любителя Віктора Бондарця, тут гніздяться крижні, крячки, пірникози, чирянки, граціозні лебеді, які уже майже десять років облюбували наше водосховище для зимівлі! Цими птахами милуються не лише нетішинці та острожани, «на оглядини» приїжджають звідусіль, навіть столичні журналісти. Серед білих красенів зустрічаються «іноземці», зокрема науковці відслідкували кілька лебедів, що мігрували із угорського озера Балатон.

 

   Чистота води спостерігається неозброєним оком, проте ґрунтовніші дослідження здійснює еколого-хімічна лабораторія відділу охорони навколишнього середовища ХАЕС, фахівці якої контролюють якості води водойми-охолоджувача. При цьому контролюється тридцять три фізико-хімічних показники, зокрема, водневий показник (рН), наявність кальцію, магнію, натрію, калію, амонію, сульфатів, хлоридів, фосфатів, нітратів та нітритів, нафтопродуктів, кисню тощо.

   Отож, створена силою рук і розуму людини штучна водойма-охолоджувач Хмельницької АЕС є свідченням екологічного благополуччя, гармонійного співіснування потужного промислового виробництва із навколишнім середовищем та є гарною туристичною локацією у мирний час.