Вічна пам’ять воїну: Острожчина провела в останню путь Володимира Блащука

13 квітня Острозька громада в глибокій скорботі провела в останню путь свого земляка, воїна і захисника України — Володимира БЛАЩУКА. Цей день став днем болю і тиші, коли слова безсилі перед втратою, а серця сповнені вдячності за відданість і мужність. Він був одним із тих, хто без зайвих слів став на захист рідної землі, хто щодня робив свій вибір — бути там, де найважче. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і всіх, хто мав честь знати цю щиру й сильну людину.

Блащук Володимир Григорович народився 18 травня 1978 року. Проживав у селі Плоске, де пройшли його дитинство та юність, де формувався його характер — твердий, робочий і справжній. Закінчив Плосківську середню школу.

Працював у СФГ «Плосківське», де його знали як відповідального, сумлінного і працьовитого чоловіка. Він не шукав легких доріг — він просто робив свою роботу чесно і до кінця.

Згодом своє життя Володимир присвятив військовій службі у Державній прикордонній службі України. Починав службу на Рівненщині, останні півтора року виконував бойові завдання на сході України — там, де кожен день є випробуванням на силу духу і витримку.

Служив на посаді артилериста. За свої якості — уважність, надійність і бойову зібраність — був переведений у гранатометники. Це була довіра, яку треба було виправдати щодня. І він її виправдав.

15 січня 2026 року, у Чугуївському районі Харківської області, під час виконання завдань із національної безпеки і оборони, під час відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, Володимир Григорович загинув як воїн — до останнього залишаючись в строю.

Сім’ї власної не мав.

З рідних залишилися мати Раїса, дві сестри та два брати — ті, для кого ця втрата стала невимовним болем.

Побратими говорять про нього просто: надійний, добрий, щедрий, без зайвих слів, але з великим серцем. Людина, яка не відверталася від чужої біди і завжди була поруч, коли потрібно.

Односельчани пам’ятають його як працьовитого чоловіка, який не ховався за спинами інших і не відступав від відповідальності.

Таким він і залишиться в пам’яті — сильним, справжнім і незламним.

Людиною, яка жила і служила без фальші.

Прощання відбулося вдома загиблого, а Заупокійна служба — у церкві села Плоске. Провести Володимира в останню путь прийшли рідні, близькі, друзі, бойові побратими та небайдужі мешканці громади.

Поховали Героя на кладовищі села Плоске. Після молитви військові підняли над домовиною Державний Прапор України. Пролунав Гімн, а почесна варта віддала залпи — знак шани тим, хто віддав життя за свободу Батьківщини.

Схиляємо голови у скорботі та вдячності за його подвиг. Вічна слава Герою!